МІНІСТЕРСТВО
ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
УПРАВЛІННЯ
ОСВІТИ І НАУКИ СУМСЬКОЇ ОБЛАСНОЇ ДЕРЖАВНОЇ АДМІНІСТРАЦІЇ
СУМСЬКИЙ
ОБЛАСНИЙ ІНСТИТУТ ПІСЛЯДИПЛОМНОЇ ПЕДАГОГІЧНОЇ ОСВІТИ
Кафедра психології
Активізація пізнавальної діяльності
учнів на уроках математики
Випускна творча робота
слухача курсів учителів математики
(10.02 – 14.02; 17.03 – 21.03. 2014)
учителя
математики
ШЗШ І-ІІI ступенів № 8 м. Шостки
ШМР Сумської області
Бандуріної Тетяни
Михайлівни
Науковий керівник
старший викладач кафедри психології
Кулик Наталія Андріївна
Суми
– 2014
ЗМІСТ
Вступ………………………………………………………………………………3
Розділ 1. Поняття
активізації навчальної пізнавальної діяльності.
Роль основних психологічних
процесів у навчанні ........................................................... 4
Розділ 2. Дидактичні основи активізації
навчання учнів....................... 7
2.1. Активізація
пізнавальної діяльності учнів………………………………7
2.2.
Рівні пізнавальної активності учнів……………………………………..9
2.3.
Принципи
активізації…………………………………………………….10
2.3.1. Проблемності……………………………………………………….10
2.3.2.
Забезпечення
максимально можливої адекватності навчально-пізнавальної діяльності, характеру
практичних завдань………….10
2.3.3. Взаємонавчання…………………………………………………….11
2.3.4.
Дослідження
досліджуваних труднощів і явищ………………….11
2.3.5. Індивідуалізації……………………………………………………..11
2.3.6. Самонавчання………………………………………………………11
2.3.7.
Мотивації…………………………………………………………...11
2.4.
Чинники, які спонукають учнів до активності…………………………12
Розділ 3. Використання можливостей сучасного уроку
математики для активізації пізнавальної
діяльності учнів……………………………………14
3.5.
Принцип свідомості, активності і самостійності………………………14
3.6.
Розумова активність учнів у процесі навчання математики………….14
3.7.
Робота з підручником……………………………………………………15
3.8. Усні вправи як одна із форм роботи на уроці
математики……………15
3.9. Вправи па актуалізацію знань
з теми
«Округлення десяткових дробів»…………………………………..18
Розділ 4. Методичні прийоми на уроках математики як засіб
активізації пізнавальної діяльності учнів……………………………………………………23
Висновки………………………………………………………………………...27
Список використаних джерел………………………………………………..27
Вступ
"Для досягнення визначних наукових успіхів
потрібно мати не тільки рідкісний талант, але також надзвичайну силу характеру,
терпіння, мужність,правдолюбство..."
Джеймс Франк
Джеймс Франк
Важливою проблемою сьогодні залишається питання урізноманітнення
навчального процесу, активізації пізнавальної діяльності учнів, розширення
сфери їх інтересів. Сучасним учням доступні найрізноманітніші джерела
інформації, але часто саме наявність готової інформації сприяє розвитку
пасивності. Зникає прагнення до пошуку,
пізнання, творчості, тобто діяльності. Зрозуміло, що персональний вектор розвитку кожного
учня не завжди збігається з напрямком руху у велику науку: не всім бути
Ейнштейнами. Але із задоволенням і користю вчитися здатні всі. Для цього процес
навчання має бути сконструйований з максимальним наближенням до запитів і
можливостей дитини.
Навчальний матеріал може
здаватися учням «сухим» і нецікавим, тому завдання викладача - зацікавити їх. Це можна зробити за допомогою
інформаційних технологій, науково-популярних фільмів, Інтернету, а також за
допомогою дидактичних ігор. За Ф. Діствергом, будь-який метод поганий, якщо
привчає учня до пасивності, і гарний, якщо пробуджує в ньому самодіяльність.
З урахуванням соціокультурних вимог сьогодення освіта повинна мати
гуманістичне, особистісно-орієнтоване спрямування, унаслідок чого знання,
уміння й навички перетворюються із мети навчання в засоби розвитку пізнавальних
і особистісних якостей учнів. Учень не
може засвоїти навчальний матеріал, який не відповідає потребі в його вивченні й
не вимагає розумового напруження в навчанні, не вимагає емоційних переживань.
Тому все більшого значення набуває орієнтація навчання на різнобічний розвиток
учнів.
Значним вкладом в педагогічну і психологічну науку є дослідження
В.В.Давидова, П.Я. Гальперіна, Л.В. Занкова, Д.Б. Ельконіна, що виявили
можливості значного підвищення активності школярів у навчально-пізнавальній
діяльності.
У психолого-педагогічній літературі переконливо показано, що правильно
організована самостійна робота учнів на уроці сприяє значному підвищенню ефективності
навчання, активізації навчально-пізнавальної діяльності (П.Я. Голант, М.А.
Данилов, Н.Г.Дайрі, Б.П.Єсипов, Р.Г. Лемберг, І.І. Малкін, Р.М. Мікельсон, І.П.
Огородніков, Т.С.Панфілов, М.Н. Скаткін, Р.Б. Срода, А.В. Усова та ін.).
РОЗДІЛ 1
Поняття
активізації навчальної пізнавальної діяльності.
Роль
основних психологічних процесів у навчанні.
Проблема
активізації пізнавальної діяльності учнів була, є і буде актуальною завжди. Від
її розв’язання залежить ефективність навчальної діяльності, розвиток інтересу
до навчання. У педагогічних дослідженнях
найчастіше активізацію пізнавальної діяльності розглядають
як таку організацію сприйняття навчального
матеріалу учнями, при якій засвоєння знань
відбувається шляхом розкриття взаємозв'язків між
явищами, порівняння нової інформації з відомою, конкретизації, узагальнення, оцінки навчального
матеріалу з різних точок зору. Також,
відмічається, що активізація – це діяльність,
яка спрямована на стимулювання процесу усвідомлення учнями їхніх загальних інтересів і потреб як єдиної групи, визначення необхідних засобів та активних дій для досягнення усвідомлених цілей.
Досліджуючи
проблему активізації, Т.Г. Щукіна основну увагу приділяє спільній діяльності викладача та учнів, спонуканню
учнів до її енергійного, цілеспрямованого
здійснення, подоланню інерції та пасивних стереотипних форм викладання та
навчання.
Дуже часто відбувається ототожнення понять “акти-
візація навчання”
та “активізація пізнавальної діяльності”. Більш чіткіше означення активізації
пізнавальної діяльності учнів знаходимо у Т.Г.Шамової, яка вважає, що
активізацію навчально-пізнавальної діяльності слід розуміти не як підвищення
інтенсивності її протікання, а як мобілізацію інтелектуальних,
емоційно-вольових та фізичних сил учня, що здійснюється викладачем за допомогою
певних засобів і спрямовується на досягнення конкретних цілей навчання та
виховання.
Активність
учнів виражається через запитання, прагнення мислити, пізнавальну самостійність
в процесах
сприйняття,
відтворення, розуміння, творчого застосування. Ознаками сформованості
активності особистості виступають: ініціативність, характеристика діяльності,
енергійність, інтенсивність, ставлення до діяльності, добросовісність, інтерес,
самостійність, усвідомлення дій, воля, наполегливість в досягненні мети та
творчість. Тому можна виділити певні рівні активності учня в навчальній
діяльності:
1. Низький –
вчитель повідомляє знання, ставить запитання, дає відповіді, показує як
розв’язується завдання, а учень слухає, записує, пригадує повідомлене.
2. Середній –
завдання розв’язуються спільними зусиллями викладача та учнів; учні залучаються
у частковий пошук.
3. Високий –
самі учні здійснюють активний пошук відповіді, знаходять власні способи
розв’язання.
Прояв
активності в процесі навчання пов’язаний з новими пізнаннями світу. Тому в
багатьох педагогічних джерелах відмічається важливість саме пізнавальної
активності, яка виникає завдяки продуктивній активності. Отже,
пізнавальна активність учнів є показником якості їх навчально-пізнавальної
діяльності, спрямованої до ефективного оволодіння знаннями та способами
діяльності.
Враховуючи ці
ознаки, науковцями виділялись різні рівні пізнавальної активності учнів:
1.
Репродуктивно-повторювальна активність.
2.
Пошуково-виконавча ативність.
3. Творча
активність.
Ці рівні не
ізольовані один від одного, вони взаємопов'язані, можуть співіснувати та
відповідають шкільному віку. У цій системі рівнів пізнавальної активності
звертається увага на те, що одним з головних завдань в педагогічній діяльності
викладача є піднесення активності учнів до рівня самостійності. Самостійність
– це здатність особи з власної точки зору підійти до розв‘язання складних
навчальних питань, вміння виконувати цю роботу без сторонньої допомоги. Вона
проявляється в критичній думці, в умінні
висловити думки незалежно від чужого погляду.
Отже, активізація
навчально-пізнавальної діяльності - процес, направлений на мобілізацію
викладачем (за допомогою спеціальних заходів) інтелектуальних,
морально-вольових та фізичних сил учнів, розвиток здібності подолати труднощі,
активну самостійну роботу. Крім того,
активізацію навчально-пізнавальної діяльності не можна розглядати в сучасних
умовах тільки як процес керування активностю учнів. Вона одночасно є процесом і результатом стимулювання активності
учнів.
Основна мета роботи викладача з активізації пізнавальної діяльності учнів полягає в
розвитку їх творчих здібностей. З психології відомо, що здібності людини розвиваються в процесі діяльності. Засобом розвитку пізнавальних
здібностей учнів є вміле застосування таких методів і прийомів, які
забезпечують високу активність учнів у навчальному пізнанні. Методи і прийоми
активізації, що їх застосовує викладач, повинні
враховувати рівень пізнавальних здібностей учнів, бо непосильні завдання можуть
підірвати віру учнів у свої сили і не дадуть позитивного ефекту. Тому система
роботи викладача
з активізації пізнавальної діяльності
учнів повинна будуватись з врахуванням поступового і цілеспрямованого розвитку
творчих пізнавальних здібностей учнів, розвитку їх мислення.
Умовою успіху в розвитку мислення є висока пізнавальна активність учнів.
Ефективне засвоєння знань передбачає таку організацію пізнавальної діяльності
учнів, за якої навчальний матеріал стає предметом активних розумових і
практичних дій кожної дитини. Пошуки методів навчання, що підсилювали б
активізацію процесу навчання, призводять до підвищення актуальності
розвивальних і проблемних методів, самостійної роботи, творчих завдань. При
цьому психологічно обґрунтованою видається така організація уроку, за якої діти
вчаться не з примусу, а за бажанням і внутрішніми потребами.
Традиційні уроки дають дитині змогу активно діяти всього кілька хвилин
протягом навчального дня, коли, наприклад, вона відповідає біля дошки. Левову
частку іншого часу учень, у кращому разі, слухає вчителя, а частіше - просто
очікує перерви. Пасивність неминуче призводить до втрати інтересу до предмета і
до навчання загалом, енергія знаходить вихід у порушеннях дисципліни тощо...
Як же знайти засіб, що залучає учня до навчальної праці, що дозволяє йому
відчути радість пізнання?
У процесі навчання учень
здійснює різні дії, в яких виступають основні психічні процеси: відчуття,
сприймання, уява, мислення, пам'ять тощо. Оскільки з усіх пізнавальних
психічних процесів провідним є мислення, то можна сказати, що активізувати
діяльність учнів - це активізувати їх мислення. Разом з тим треба пам'ятати, що без бажання учня вчитися всі старання викладача не дадуть очікуваних наслідків. Звідси випливає
висновок, що потрібно формувати мотиви навчання, бажання учнів розв'язувати
пізнавальні задачі.
Як відмічалось, активізація
пізнавальної діяльності учнів тісно пов'язана з активізацією їх мислення. У мисленні виділяється три рівні: рівень
розуміння, рівень логічного мислення і рівень творчого мислення.
Розуміння - це аналітико-синтетична діяльність, яка спрямована на засвоєння готової
інформації, що повідомляється викладачем чи черпається з книжки. Викладач
повідомляє нові факти, аналізує результати дослідів, виконує розумові операції
(аналіз, синтез, абстракція, узагальнення) та застосовує прийоми розумової
діяльності (порівняння, класифікація, означення). Учні слідкують за ходом мислення викладача, за логічністю і несуперечливістю доведень. Це
вимагає від учнів певних розумових зусиль, певної аналітико-синтетичної
діяльності.
Під логічним мисленням
розуміють процес самостійного розв'язання пізнавальних задач. Логічне мислення,
як і розуміння, теж є аналітико-синтетичною діяльністю, але між ними є суттєва
відмінність за джерелом, дидактичною функцією і суб'єктивним переживанням. У
процесі логічного мислення учень сам приходить до нових висновків, тоді як суть
розуміння полягає в пізнаванні, усвідомленні і фіксації того, що сприймається і
засвоюється.
Логічне мислення розвивається під час евристичних бесід, виконання
логіко-пошукових завдань, застосування деяких прийомів роботи з підручником
тощо.
Рівень творчого мислення
формується при виконанні творчих завдань. Творчими завданнями у навчальному
процесі вважають такі завдання, принцип виконання яких учням не вказується і в
явному вигляді їм невідомий.
За сучасними поглядами
творче мислення здійснюється у три етапи. Перший етап характеризується виникненням проблемної ситуації, її попереднім
аналізом і формулюванням проблеми. Другий етап - це етап пошуку розв'язку
проблеми. На третьому етапі знайдений принцип розв'язку реалізується і
здійснюється його перевірка.
РОЗДІЛ 2
Дидактичні основи активізації навчання
учнів
Активізація пізнавальної діяльності учнів.
Навчання – найважливіший та надійний спосіб
отримання систематичного освіти. Відбиваючи всі істотні властивості
педагогічного процесу (двобічність, спрямованість на всебічний розвиток
особистості, єдність змістовного та процесуальної сторін), навчання у той час
має і специфічні якісні відмінності.
Будучи складним; і багатогранним, спеціальноорганизуемим
процесом відображення у свідомості учня реальної буденної дійсності, навчання є нічим
іншим, як специфічний процес пізнання, керований педагогом. Саме
спрямовуюча навчительство забезпечує повноцінне засвоєння учнями знань, умінь і
навиків, розвиток їх розумових зусиль і творчі здібності.
Пізнавальна діяльність – це єдність
почуттєвого сприйняття, теоретичного мислення та практичної діяльності. Вона
складає кожному життєвому кроку, в усіх проявах роботи і соціальних
взаємовідносин учнів (продуктивна і суспільно корисний
працю,ценностно-ориентационная іхудожественно-естетическая діяльність,
спілкування), і навіть шляхом виконання різнихпредметно-практических дій в
процесі (експериментування, конструювання, рішення дослідницьких завдань
тощо.). Однак у процесі навчання пізнання набуває чітке оформлення особливої,
властивою лише людині навчально-пізнавальної діяльності чи вченні.
Навчання завжди відбувається у спілкуванні
і полягає ввербально-деятельностном підході. Слово водночас є засобом
висловлювання й пізнання сутності досліджуваного явища, знаряддям комунікації
та молодіжні організації практичної пізнавальної діяльності учнів.
Навчання, як будь-який інший процес,
пов'язані з рухом. Воно, як і цілісний педагогічний процес, маєзадачную
структуру, отже, і спрямування процесі навчання залежить від рішення однієї
навчальної завдання до інший, просуваючи учня шляхом пізнання: від незнання до
знання, то неповного знання до більш повного й точному. Навчання не зводиться
до механічної «передачі» знань, умінь і навиків,т.к. навчання є двостороннім
процесом, у якому тісно взаємодіють педагоги та учні: викладання і його вчення.
Ставлення учнів до вченню викладача зазвичай
характеризується активністю. Активність (вчення,
освоєння, забезпечення і т.п.) виявляє міру (інтенсивність, міцність)
«дотику»обучаемого з предметом своєї діяльності.
У структурі активності вирізняються такі
компоненти:
· готовність виконувати навчальні завдання;
· прагнення до самостійної діяльності;
· свідомість виконання завдань;
· систематичність навчання;
· прагнення підвищити особистий рівень
кваліфікації і інші.
З активністю безпосередньо збігається ще
одне важливе сторона мотивації вчення учнів це самостійність, що з визначенням
об'єкта, коштів діяльності, її здійснення самим учням без допомоги дорослих та
вчителів. Пізнавальна активність і самостійність невіддільні одне від друга:
активніші школярі, зазвичай, і більше самостійні; недостатня власна активність
учня ставить їх у залежність з інших і позбавляє самостійності.
Управління активністю учнів традиційно називають активізацією.
Активізацію можна з'ясувати, як постійно поточний процес спонукання учнів до
енергійному, цілеспрямованому вченню, подолання пасивної і стерео типовою діяльності,
спаду і застою в розумової роботі. Головна мета активізації –
формування активності учнів, підвищення якості навчально-виховного процесу.
У педагогічної практиці використовують
різні шляху активізації пізнавальної діяльності, основні у тому числі –
різноманітні форми, методів, засобів, вибір таких їх поєднань, які у що виникли
ситуаціях стимулюють активність і самостійність учнів.
Найбільшийактивизирующий ефект під час
занять дають ситуації, у яких учні самі повинні:
> відстоювати свою думку;
> брати участь у дискусіях і
обговореннях;
> ставити питання своїм товаришам і
викладачам;
> рецензувати відповіді товаришів;
> оцінювати відповіді й письмові роботи
товаришів;
> займатися навчанням відстаючих;
> пояснювати слабшим учням незрозумілі
місця;
> самостійно вибирати посильну завдання;
> знаходити кілька варіантів можливого
рішення пізнавальної завдання (проблеми);
> створювати ситуації самоперевірки,
аналізу особистих пізнавальних і практичних дій;
> вирішувати пізнавальні завдання шляхом
комплексного застосування відомих їм способів вирішення.
Можна стверджувати, нові технології
самостійного навчання мають на увазі, передусім активності учнів: істина добута
шляхом власного напруги зусиль, має величезну пізнавальну цінність.
Звідси можна дійти невтішного висновку, що
теперішній успіх навчання у остаточному підсумку визначається ставленням учнів
до вченню, їх прагнення до пізнання, усвідомленим і самостійним придбання
знань, умінь і навиків, їх активністю.
Рівні пізнавальної
активності
Перший рівень – відтворювальна активність.
Характеризується прагненням учня зрозуміти,
запам'ятати відтворити знання, опанувати способом його застосування на зразок.
Цей рівень відрізняється нестійкістю вольових зусиль школяра, тим що в учнів
інтересу до поглиблення знань, відсутність питань на кшталт: «Чому?»
Другий рівень – >интерпретирующая
активність.
Характеризується прагненням учня до
виявлення сенсу досліджуваного змісту, прагненням пізнати зв'язок між явищами і
процесами, опанувати способами застосування знань у змінених умовах.
Характерний показник: менша плинність
вольових зусиль, яка в тому, що учень прагне доводити розпочату справу
остаточно, при тупику не цурається виконання завдання, а шукає шляхи вирішення.
Третій рівень – творчий.
Характеризується зацікавленням прочитає і
прагненням як проникнути глибоко у сутність явищ та його взаємозв'язків, а й
знайти цієї мети новий спосіб.
Характерна риса – прояв високих вольових
якостей учня, завзяття й наполегливість у досягненні мети, широкі і стійкі
пізнавальні інтереси. Цей рівень активності забезпечується порушенням високого
рівня неузгодженості тим часом, що учень знав, що вони траплялося у його
досвіді та нової інформацією, новим явищем. Активність, як якість діяльності
особистості, є невід'ємною умовою і показником реалізації будь-якого принципу
навчання.
Принципи активізації пізнавальної діяльності учнів.
При виборі тих чи інших методів навчання
необхідно передусім прагне продуктивної результату. У цьому від учня потрібно
лише зрозуміти, запам'ятати відтворити отримані знання, а й уміти ними
оперувати, застосовувати в практичної діяльності, розвивати, адже рівень
продуктивності навчання в що свідчить залежить від рівня активності
навчально-пізнавальної діяльності учня.
Якщо потрібно як зрозуміти й запам'ятати, а
й практично опанувати знаннями, то природно, що пізнавальна діяльність учня
неспроможна не зводиться лише слухання, сприйняттю і фіксації навчального
матеріалу. Знову отримані знання він пробує відразу подумки застосувати,
прикладаючи до власного практиці, і формуючи, в такий спосіб, нового образу
професійної діяльності. І що активніше протікає цей розумовий
практичнимучебно-познавательний процес, тим продуктивніше його результат. У
учня починають більш стійко формуватися нові переконання звісно ж поповнюється
професійний багаж учня. Саме тому активізація навчально-пізнавальної діяльність
у процесі має такі важливого значення.
>Принцип
проблемності.
Насамперед у ролі основного принципу слід
розглядати принцип проблемності. Шляхом послідовно дедалі складніших завдань чи
запитань створення у мисленні учня таку проблемну ситуацію, для виходу з якої
йому бракує наявних знань, і він мусить сам активно формувати нові знання з
допомогою викладача і з участю інших слухачів, виходячи з своєму чи чужому
досвіді, логіці. Отже, учень отримує нові знання над готових формулюваннях
викладача, а результаті власної активної пізнавальної діяльності. Особливість
застосування цієї принципу у цьому, що повинна спрямувати влади на рішення
відповідних специфічних дидактичних завдань: руйнація невірних стереотипів,
формування прогресивних переконань, економічного мислення.
Особливості застосування зазначеного
принципу у процесі викладання економічних дисциплін потребують і специфічних
форм проведення занять, педагогічних прийомів і методів. І найголовніше, що
відсотковий вміст проблемного матеріалу має підбиратися з інтересами учнів.
Однією з головних завдань навчання
формування та вдосконалення умінь і навиків, зокрема вміння застосовувати нові
знання.
>Принцип
забезпечення максимально можливої адекватності навчально-пізнавальної
діяльності характеру практичних завдань.
Наступним принципом є забезпечення максимально можливої
адекватності навчально-пізнавальної діяльності характеру практичних завдань. Практичний
курс завжди був складовою професіональною підготовкою учнів. Суть цього
принципу у тому, щоб організація навчально-пізнавальної діяльності учнів за
своїм характером максимально наближалася до реального діяльності. Це й повинно
забезпечити разом із принципом проблемного навчання перехід від теоретичного
осмислення нових знань до практичному осмисленню.
>Принцип
взаэмонавчання.
Не мене важливим з організацією навчально-пізнавальної
діяльності учнів є принципвзаимообучения. Слід пам'ятати, що учні у
процесі навчання можуть навчати одне одного, обмінюючись знаннями. Для
успішного самоосвіти необхідні як теоретична база, а й уміння аналізувати і
узагальнювати студійовані явища, факти, інформацію; вміння творчо підходитимемо
використанню цих знань; здатність робити з своїх колег та чужих помилок; вміти
актуалізувати і розвивати знання й уміння.
>Принцип
дослідження проблем.
Дуже важливо було, щобучебно-познавательная діяльність
учнів носила творчий, пошуковий характері і наскільки можна включала у собі
елементи аналізу та узагальнення. Процес вивчення тієї чи іншої явища чи
проблеми повинні за всіма ознаками носити дослідницький характер. Це є ще
однією істотною принципом активізації навчально-пізнавальної діяльності:
принцип дослідження досліджуваних труднощів і явищ.
>Принцип
індивідуалізації.
Для будь-якого процесу важливим є
принцип індивідуалізації – це організація навчально-пізнавальної діяльності, зі
урахуванням індивідуальних особливостей і можливостей учня. Для навчання
Україні цього принципу має виняткового значення,т.к. існує багато психофізичних
особливостей:
склад аудиторії (комплектування груп),
адаптація до навчального процесу,
здатність до нового тощо.
Усе це вимагає застосовувати таких форм й
ефективні методи навчання, котрі за можливості враховували б індивідуальні
особливості кожного учня, тобто. реалізувати принцип індивідуалізації процесу.
>Принцип
самонавчання.
Важливим кроком в процесі є механізм самоконтролю
і саморегулювання, тобто. реалізація принципу самонавчання. Цей
принцип дозволяє індивідуалізуватиучебно-познавательную діяльність кожного учня
з урахуванням їхнього особистого активного прагнення до поповненню й
удосконаленню власних знань і умінь, вивчаючи самостійно додаткову літературу,
одержуючи консультації.
>Принцип
мотивації.
Активність як самостійної, і колективної
діяльності учнів можлива лише за наявності стимулів. Тож у числі принципів
активізації особливу увагу відводиться мотивації навчально-пізнавальної
діяльності. Головним у початку активної діяльності мусить бути не вимушеність,
але бажання учня покінчити з проблемою, пізнати щось, довести, оспорити.
Принципи активізації навчально-пізнавальної
діяльності учнів, як і вибір методів навчання, повинні визначаться з
урахуванням особливостей процесу. Крім принципів, і методів, є і чинники, які
спонукають учнів до активності, їх може бути ще як мотиви чи стимули викладача,
що активізувати діяльність учнів.
Чинники, які спонукають учнів до активності.
Серед основних чинників, що спонукають
учнів до активності, може бути такі:
Професійний інтерес головне мотивом активізації учнів. Цей чинник викладачеві необхідно
враховувати вже за часів формуванні навчального матеріалу. Учень не стане
вивчати конкретну ситуацію, якщо вона надумана і відбиває реальної буденної
дійсності не залишиться активно обговорювати проблему, яке до нього немає
жодного відносини. І навпаки, інтерес його різко зростає, якщо матеріал містить
характерні проблеми, що йому доводиться чути, а де й вирішувати у повсякденному
житті. Тут його пізнавальна активність буде обумовлена зацікавленістю у
дослідженні цієї проблеми, вивчення досвіду вирішення.
Творчий характер
навчально-пізнавальної діяльності сам
собі є потужним стимулом пізнання. Дослідницький характер
навчально-пізнавальної діяльності дозволяє пробудити у учнів творчий інтерес,
але це своєю чергою спонукає їх до активної самостійного і колективному пошуку
нових знань.
Змагальність є
також однією з головних побудників до активної діяльності учня. Однак у процесі
це може зводиться як до змагання за найкращим чином оцінювати, що можуть бути
та інші мотиви. Наприклад, нікому нема охоти «осоромитися обличчям» перед
своїми одногрупниками, кожен прагне показати себе з кращого боку (що чогось
стоїть), продемонструвати глибину своїх знань і умінь. Змагальність особливо
поводиться під час занять, які у ігровий формі.
Ігровий характер проведення занять включає у себе та чинник професійного інтересу, і
чинник змагальності, але незалежно від імені цієї є ефективний мотиваційний
процес мисленнєвої активності учня. Добре організоване ігрове заняття повинна
утримувати «пружину» для саморозвитку. Будь-яка гра спонукає її учасника до
дії.
З огляду на перелічені чинники, викладач
може безпомилково активізувати діяльність учнів, оскільки різний підхід до
занять, а чи не одноманітний підхід це передусім у учнів чи зацікавить до
занять, учні будуть із радістю на заняття, оскільки вгадати викладача
неможливо.
Емоційний вплив вищезгаданих чинників на учня надає ще й гра, і змагальність, і творча
характер, та фаховий інтерес. Емоційний вплив теж є, як чинник", і є
методом, що будить бажання активно включиться в колективний процес вчення,
зацікавленість, яка веде в рух.
Особливого значення на шляху успішної
реалізації принципу активності у навчанні мають самостійні роботи творчого характеру.Разновидности:
програмовані завдання, тести.
Активація вчення учнів не посилення
діяльності, бо як мобілізація викладачем з допомогою спеціальних коштів
інтелектуальних, морально-вольових і фізичних сил учнів для досягнення
конкретних цілей навчання і виховання.
>Физиологической основою пізнавальної
активності є неузгодженість між готівкової ситуацією минулим досвідом.
Особливого значення на етапі включення учня в активну пізнавальну діяльність
маєориентировочно-исследовательский рефлекс, являє собою реакцію організму на
незвичні зміни у зовнішній середовищі. Дослідницький рефлекс наводить кору
великих півкуль в діяльне стан. Порушення дослідницького рефлексу - необхідна
умова пізнавальної діяльності.
РОЗДІЛ
3
Використання
можливостей сучасного уроку математики для активізації пізнавальної діяльності учнів
В сучасних
умовах вже не можна вважати головною задачею засвоєння учнями певної суми
фактів. Тому дуже гостро стоїть питання про таку організацію навчання, щоб воно
максимально розвивало їх розумові та творчі здібності. Важливим завданням
шкільного навчання стає задача максимальної активізації пізнавальної діяльності
учнів, розвиток їх активного, самостійного, творчого мислення. Але не можна
розвивати мислення, якщо для цього немає відповідної бази знань. Йдеться про
те, щоб сам процес набуття знань був активним і творчим і не зводився до
простого засвоєння інформації, щоб у учнів з самих початкових етапів навчання
формувалися здібності до самостійного придбання знань.
«Наскільки дивна, захоплююча наука
математика. Математика – це мова плюс міркування, це наче мова й логіка разом.
Математика – це знаряддя для міркування. У ній сконцентроване мислення багатьох
людей». Р.Фейнман
Це відкриття слід донести учням якнайраніше. Ось чому провідна ідея в
педагогічній і методичній практиці – максимально розкрити перед учнем спектр
застосування математичних знань, передати своє захоплення предметом вихованцям.
Саме в цьому аспекті ми розуміємо один із принципів дидактики в навчанні математики.
Принцип свідомості, активності і самостійності полягає в цілеспрямованому, активному
сприйманні явищ, що вивчаються, їх осмисленні, творчій переробці й
застосування. Реалізація цього принципу має на меті виконання таких умов:
відповідність
пізнавальної діяльності учнів закономірностям процесу учіння;
пізнавальна
активність учнів у процесі учіння;
осмислення
учнями процесу учіння;
оволодіння
учнями прийомами розумової діяльності в процесі пізнання нового.
Що ж ми розуміємо під активністю? Активність є дійовий стан учня, який
характеризується прагненням до учіння, напругою і проявом волі в процесі
оволодіння знаннями. Тому активність учнів і називають пізнавальною активністю.
У навчальному процесі активність учнів проявляється не лише в роботі думки, а й
у практичній діяльності, в позакласній – позаурочній роботі, в напруженні волі,
а також в емоційних переживаннях.
Розумова активність учнів у
процесі навчання математики має особливе значення у формуванні понять,
осмисленні їх, практичному застосуванні й, особливо оперувати цими поняттями. Розглянемо методи та форми роботи для
реалізації цих цілей:
Груповий
метод під час розв’язування задач. Робота в парах.
Різні
форми роботи з книгою.
Застосування
різних видів заохочень.
Самостійні
роботи із застосуванням аналогій, порівнянь, карток-інструкцій і консультацій.
Використання
на уроках елементів історизму, зацікавленості (уроки-казки, уроки-подорожі,
уроки-кросворди і т.д.)
Використання
проблемних ситуацій.
Виклад
матеріалу блоками.
Наочність,
доступність, оригінальність розв’язань різними способами, самостійність в
одержанні знань, вибір методу розв’язування задачі, зв’язок науки з практикою,
анкетування, тестування.
Спостереження
за мовою, рецензування за схемою.
Важливий підхід в активізації діяльності учнів криється в естетичному,
живому оформленні уроку. Це може бути застосування поетичного слова на уроці,
побудова уроку у вигляді подорожі, казки (особливо для молодших школярів).
Традиційні уроки повторення також можуть стати засобом активізації
творчої діяльності учнів. Це можуть бути уроки-семінари, уроки-бенефіси,
уроки-звіти, уроки-консиліуми, уроки однієї теореми, уроки-конференції і т.д.
Робота з підручником. Широкі можливості активізації учнівської
діяльності на різних етапах і рівнях дає робота з підручником.
Основні види роботи з підручником:
Складання
плану прочитаного.
Конспектування
прочитаного.
Зіставлення
змісту тексту з поясненням вчителя.
Порівняння
і узагальнення матеріалів кількох параграфів.
Пошук
відповіді на поставлені запитання.
Виділення
в тексті основних структурних елементів знань.
Систематизація
викладених фактів, класифікація понять.
Самостійне
вивчення невеликого розділу тексту.
Робота з
малюнками, таблицями, схемами.
Виконання
за описом у підручнику спостережень і дослідів (практичні,
Усні вправи як одна із форм
роботи на уроці математики.
Однією з ефективних форм організації колективної та
індивідуальної самостійної роботи учнів на уроках математики є систематичне
виконання усних вправ на всіх етапах навчання. Учитель повинен орієнтуватися на
те, що, виконуючи усні вправи, учні не тільки здобувають обчислювальні навички,
а насамперед, закріплюють теоретичні знання, тренують увагу і пам'ять. Зважаючи
на те що усне опитування на уроках математики є однією з основних форм
оперативної перевірки знань і вмінь учнів, його треба використовувати на
кожному уроці: під час перевірки домашнього завдання, актуалізації знань із
нового матеріалу, фронтального опитування, планового, тематичного обліку знань,
а також під час контролю. Зокрема, вдало підібрана система усних вправ сприяє
розвитку логічного мислення учнів, підвищує їхню математичну культуру, формує
навички тотожних перетворень, підвищує творчу активність, привчає до уважності,
формує вміння планувати свою діяльність.
Усні вправи можна розділити на такі види:
Умова
вправи сприймається на слух, і після її виконання учні, нічого не записуючи,
повідомляють результат.
Учні
читають умову вправи (з підручника або дошки), а розв'язують задачу усно.
Учні,
розглянувши рисунок і коротку умову задачі з геометрії, усно знаходять усі
необхідні співвідношення між елементами зображеної фігури й надають відповідь.
За умовою
задачі учні складають відповідний схематичний рисунок геометричної фігури або
графіка функції, або стислу умову текстової задачі, а розв'язання виконують без
записів.
Учням із початковим рівнем навчальних досягнень можна
запропонувати повторити розв'язання завдань, що попередньо були розглянуті в
класі. Такий диференційований підхід сприяє мобілізації уваги й спонукає до
активної участі в роботі не тільки сильних, але й слабких, неуважних учнів.
За допомогою усних вправ з геометрії на готових
кресленнях можна розв'язати дидактичні задачі на:
формування
навичок застосовувати відповідні теореми до розв'язування задач;
засвоєння
теоретичних знань із поточного матеріалу;
організація
навчальної самостійної роботи учнів у процесі розв'язування задач;
розвиток
мовлення учнів.
Усні вправи з геометрії на готових рисунках
допомагають заощадити час, збільшити обсяг матеріалу, що розглядається на
уроці, підвищити ефективність уроку, оскільки не витрачається час на виконання
креслення.
Отже, усні вправи мають, різне дидактичне призначення,
їх можна розділити на такі три групи:
вправи
для актуалізації опорних знань;
вправи для сприйняття й свідомого осмислення
матеріалу;
вправи на
застосування набутих знань.
Вправи першої групи вчитель може використовувати перед
поясненням нового матеріалу, їх можна вважати підготовкою до сприйняття
теоретичного матеріалу, вони полегшують вивчення нових понять, тверджень,
властивостей.
Вправи другої групи сприяють глибокому усвідомленню
вивченого матеріалу, допомагають учням засвоїти ту або іншу тему. Такі вправи
доцільно використовувати після пояснення нового матеріалу, коли учень утомився
й можна попрацювати усно. Одночасно вчитель має можливість перевірити глибину
засвоєння нового матеріалу. Вправи третьої групи дають можливість застосовувати
набуті знання. Виконання таких вправ сприяє формуванню вмінь і навичок,
розвиває логічне мислення, творчі здібності.
Готуючись до уроку, потрібно
ретельно відбирати матеріал, систематизувати його, продумувати перехід від
одного завдання до іншого відповідно до мети навчання. Під час складання
системи завдань і визначення форм організації усної роботи вчитель повинен
ураховувати індивідуальну підготовку учнів, схильність й здатність до усних
обчислень.
Необхідно розуміти, що особливо
вагоме значення мають усні вправи для формування свідомого засвоєння означень,
законів і властивостей арифметичних дій, степенів, логарифмів тощо. На простих,
але різноманітних прикладах учні повинні відпрацьовувати навички використання
властивостей і законів, що вивчаються. Іноді буває досить тільки змінити
порядок дій, виконати кілька найпростіших перетворень, що спираються на
означення, основні властивості математичного поняття, і розв'язання прикладу
значно спрощується.
Учитель ставить учням такі
запитання:
як
простіше обчислити? чи немає більш раціонального шляху розв'язання?
чи можна
виконати обчислення по-іншому, коротше?
чи існує
більш легкий спосіб обчислення?
які
властивості, закони «працюють» під час розв'язування того чи іншого завдання?
Вчителю треба пам'ятати, що фундаментом для подальшого
засвоєння будь-якої теми є сформовані обчислювальні навички. Формуванню
обчислювальних навичок сприяють раціональні прийоми обчислення. Під час
складання завдань для усної роботи необхідно також враховувати вікові
особливості дітей. На уроках у середній ланці можна застосувати нестандартний
запис усного рахунку, а також усний рахунок у вигляді змагань, усний
рахунок з елементами ігрової діяльності . Так, у п'ятому класі можна
застосувати «Математичне лото», причому не завжди лото повинен виготовляти сам
учитель. Іноді, наприкінці вивчення теми, учням можна запропонувати самостійно
виготовити «Математичне лото». Зазвичай учні з ентузіазмом виконують таку
роботу, а ще з більшим азартом грають у «лото» на уроці, обмінюючись, картками.
один з одним. Самостійно виготовляючи «Математичне лото», учні повторюють тему,
що вивчили; вчаться виділяти в ній головне; відбираючи завдання, аналізують та
систематизують їх. Скласти завдання складніше, ніж його розв'язати. У
результаті цього розвивається творча активність дітей, проявляється їхня
ініціатива.
З метою урізноманітнення форм
проведення аналізу контрольної роботи можна запропонувати учням провести
змагання «Хто швидше?» між рядами або між хлопчиками й дівчатками. До завдань
змагання включаються приклади, аналогічні завданням контрольної роботи, але
такі, з якими можна впоратися усно. Це дає можливість більш ефективно
проаналізувати контрольну роботу, оскільки під час такого змагання формується
вміння зосереджуватися, спостерігати. А головне, підвищується інтерес дітей до
математики.
На уроках можна проводити усні контрольні роботи,
безпосередньо перед плановими контрольними роботами. На дошці записується
умова. Учні, усно розв'язавши відповідне завдання, записують відповідь у зошит
(відповідь записується за командою вчителя). Усна контрольна робота трохи
відрізняється від традиційної. Тут учень ніби сам себе контролює за допомогою
завдань учителя. Учень робить висновки про свій рівень засвоєння матеріалу,
вчитель не бачить його невдач. Тому усна контрольна робота частіше має навчальний
характер. Під час проведення усної контрольної роботи учень змушений працювати
в темпі, який задає вчитель, контролювати свої дії і використовувати увесь
матеріал теми. Очевидно, що, хоча такий урок і називається усною контрольною
роботою, не завжди контроль є головною його метою.
Найвища мета уроку — навчання
раціональних прийомів роботи, без яких неможлива творчість. Робота може тривати
частину уроку або весь урок.
Для усного опитування можна застосовувати тестові
завдання як на уроках алгебри, так і на уроках геометрії . Незважаючи
на позитивне сприяння усної роботи засвоєнню знань, формуванню вмінь та
навичок, не слід надмірно нею захоплюватися. Важливо, щоб усна робота була
органічно пов'язана і збалансована з письмовими видами роботи на уроці. Проведення
усної роботи є одним із засобів навчання математики, а не є самоціллю.
Вправи па
актуалізацію знань з теми «Округлення десяткових дробів»
Вправи
па актуалізацію знань
1.Які з наведених величин можуть бути точними, а які
наближеними?
а)' У шкільній бібліотеці 5000 книг;
б) у класі 32 учні;
в) відстань від Запоріжжя до Бердянська 200 км ;
г) довжина спортзали 20 м ;
д) у коробці 12 олівців.
2. Між якими сусідніми натуральними числами стоїть
кожен із дробів: 5,97; 1,03; 132,2; 8,75?
Округліть:
а) до десятків: 23; 15; 841; 1078;
б) до сотень: 647; 8739; 15981; 986.
Вправи
на сприйняття й осмислення нового матеріалу
1. Прочитайте
запис і назвіть, до якого розряду округлені числа:
а) 9,56927 = 9,5693; б) 0,378102=0,4;
в) 12,3631 = 12,36; г) 10,1287 = 10,129; .
д) 18,327 = 18; є) 7,021 =7,0.
2. Округліть:
а) до десятих: 17,25; 0,118; 35,579;
б) до десятків:-11,2; 27,96; 340,8;
в) до сотих: 3,028; 317,834; 112,5018;
г) до сотень: 162,3; 701,79; 5337,325.
Вправи
на застосування набутих знань
1. Яку цифру можна підставити замість зірочки, щоб
була правильною наближена рівність?
а) 318,* = 318,6; 736,92* = 736,92;
б) 23,1* =23,1; 736,* = 736;
в) 115,1* = 115,2; 1*,2 = 20.
2. Число
спочатку округлили до десятків, потім до сотень, потім до тисяч. Чи завжди
одержимо той самий результат, якщо округлимо задане число відразу до тисяч ?.
Способи
швидкого додавання та віднімання натуральних чисел
Правило
1. Якщо один із доданків
збільшити і кілька одиниць, то із здобутої суми треба відняти стільки ж одиниць.
'364+592
=364+(592+8)-8=364+600-8=964-8=956.
Правило
2. Якщо один із доданків
збільшити н кілька одиниць, а другий зменшити на стільки : одиниць, то сума не
зміниться.
997+856 = (997+3)+(856-3) =
1000+853 = 1853.
Правило
3. Якщо від'ємник збільшити
на кілька одиниць і зменшуване збільшити на стільки ж оди ниць, то різниця не
зміниться.
1351 -994 = (1351+6)-(994+6) =
1357-1000 = 357.
Правило
4. Якщо від суми двох чисел
відняти різни цю цих чисел, то в результаті дістанемо подвоєні менше число,
тобто (а + b)-(а
- b) = 2Ь.
(47+24)-(47-24) = 48.
Правило
5. Якщо до суми двох чисел
додати їх різницю, то в результаті дістанемо подвоєне більше число, тобто (а+b)+(а-b) = 2а.
(65+34)+(65-34) = 130.
Усна контрольна робота. Дії зі степенями з натуральним показником.
Мета наведеної усної контрольної роботи — сформувати
навички виконання дій зі степенями. Так, виконання першого завдання передбачає
застосування властивості ділення степенів з однаковими основами. Спрощення
наступних трьох виразів також передбачає застосування цієї властивості, але у
змінених ситуаціях. Тому повторення правила ділення степенів під час виконання
першого завдання виключає можливість подальшого бездумного застосування алгоритму
дії ділення степенів.
Розглянемо найпоширеніші математичні ігри.
Гра „Мовчанка”. Для гри беруть будь –яку геометричну фігуру, у центрі якої і по
контуру записують числа. Біля числа, розміщеного в центрі, ставлять знак однієї
з арифметичних дій. Сталим є число, записане в центрі. Гру проводять так:
учитель показує указкою на одне з чисел, записаних по контуру, а діти виконують
зазначену дію цього числа з числом, записаним у центрі. Викликаний учень
записує результат. Решта учнів підняттям руку сигналізує про допущену помилку.
Всю роботу виконують мовчки. Гру можна змінити: учитель показує на число, а
діти мовчки показують результат на розрізних цифрах. Великий інтерес викликають у дітей красиво
оформлені „мовчанки”, наприклад, „Хто найкращій капітан чи космонавт?”.
Колові приклади.
Це колові приклади
32 : 4 36 – 9 24 : 8
3 х 12 8 + 16 27 + 5
Їх складають так: перший приклад беруть довільно ( 32 : 4), результат
цього прикладу повинен бути першим
компонентом наступного прикладу (8+16), результат цього прикладу буде
першим компонентом наступного прикладу
(24:8) і т.д., результат останнього прикладу буде першим компонентом
першого. Потім ці приклади записують у довільному порядку.
Гру проводять так: приклади записують на дошці або на плакаті; учні
розв’язують перший приклад; викликаний учень називає не результат, а той
приклад, який починається з числа, що дорівнює результату (8+16); діти
розв’язують цей приклад і називають наступний, що починається з результату
останнього прикладу: 24: 8 і т. д., поки не дістануть першого прикладу.
Відгадування задуманих прикладів. На дошці пишуть приклади. Вчитель називає відповідь
одного з них ( не першого), а учні повинні знайти задуманий учителем приклад за
його відповіддю. У цьому разі учні розв’язують усі або майже всі приклади, щоб
знайти потрібний. Можна змінити гру: викликати одного з учня і повернути його
обличчям до класу, а всім учням запропонувати розв’язати в думці („задумати”)
який–небудь приклад і назвати лише його відповідь; викликаний учень повинен
назвати задуманий приклад. Роботу викликаного учня, якщо він розв’язав кілька
прикладів, можна оцінити.
Магічні, або цікаві, квадрати. Це квадрати, які складаються з 9, 16, 25 клітинок. У
клітинках мають бути записані такі числа, сума яких у всіх напрямах (рядках,
стовпчиках і діагоналях) однакова-15. В одному випадку всі числа задані –
квадрат заповнений (дивись перший квадрат). Треба перевірити, чи є квадрат
магічним. У другому випадку в квадраті не всі числа задані, але названо суму
(дивись другий квадрат). Треба заповнити квадрат. У третьому випадку і числа не
всі задані і суму не названо, треба ще знайти цю суму і після цього заповнити квадрат
( дивись третій).
6
|
11
|
4
|
2
|
6
|
4
|
|||||
5
|
7
|
9
|
5
|
6
|
7
|
|||||
10
|
3
|
8
|
6
|
Гра „Лото”. Цю
гру можна використати для закріплення знань табличного множення, а також
табличного додавання. Складають картки самі учні під час вивчення і
запам’ятовування таблиць множення. До них включають такі табличні результати,
які входять до різних таблиць (16,18, 24, 36), і їх часто учні плутають (54,
56), а також такі, що порівняно важко запам’ятовуються ( 27,28,42, 63, 64, 72, 81). Після вивчення таблиці множення 4 з усної
лічби діти записують у зошитах відповіді прикладів: 2 х 8, 9 х 2, 4 Х6, 3 х (,
4 Х 9, 4 х 8, 4 х7.Відповіді вчитель перевіряє і записує на дошці, а діти – на
раніше приготовлених картках ( 9смХ15см) в різному порядку. Після вивчення
таблиці множення 6 додають числа 42, 54, після множення 7-49, 63,56, множення
8-64,72, множення 9-81.
Внаслідок такої роботи
картка учня матиме вигляд:
16
|
24
|
72
|
32
|
54
|
56
|
42
|
64
|
27
|
63
|
28
|
49
|
36
|
81
|
18
|
Картки інших дітей відрізняються порядком чисел. Вдома кожний учень
виготовляє 15 фішок ( 2 см
Х 2 см ) і
нумерує їх від 1 до 15. Під час гри в кожного учня лежить картка і фішка з
номерами від 1 до 15. Гру проводять у швидкому темпі. Вчитель називає приклад
на табличне множення, діти обчисляють і затулюють фішками відповідні числа на
картці. Учні, які добре знають таблицю, швидко затуляють фішками потрібні
числа, і на момент закінчення гри будуть добрими обліковцями. Перевірку вчитель
може провести в кінці або під час гри. Учитель запитує, які відповідь може
провести в кінці або під час гри. Учитель запитує, які відповідь дістали в 3,
або і 1, або в 12 прикладах, оголошує правильну відповідь і з’ясовує помилки.
Є й інші ігри: „Кращий обліковець”, „Сходинка”,
„Лабіринт”,
„Математична
естафета”, відгадування чисел, задуманих дітьми, тощо. Усі вони
сприяють розвитку навичок усних обчислень. Вибираючи гру, вчитель повинен
керуватися тим, що це не самоціль, А засіб активізації діяльності дітей. При
цьому треба враховувати, що тільки та гра на уроці принесе користь, яка за
короткий час дає можливість виконати найбільше число операцій і охопити всіх
учнів. Треба систематично перевіряти вміння і навички усних обчислень у дітей.
Під час усної лічби вчитель спостерігає за роботою окремих учнів і враховує її,
виставляючи поурочний бал. Багато вчителів з метою обліку навичок обчислень
успішно використовує математичні диктанти. Для цього
добирають 8-10 завдань різних видів вправ з вивченого матеріалу. На уроці
вчитель називає кожне завдання 1-2 рази, а всі учні в звичайних або спеціальних
зошитах для усної лічби записують відповіді. Під час перевірки, які проводять
на уроці або після уроків, з’ясовують помилки. Математичний диктант часто
використовують для навчання і тренування в обчисленнях, але іноді він може бути
контрольним, і тоді роботу кожного учня оцінюють.
Висновок. На зниження активності учнів, їх
аналітичного мислення впливають такі фактори:
Учні
отримують однотипні завдання і уроки проводяться одного типу.
Розв’язування
задачі зводить до однієї і тієї ж операції.
Учню не
потрібно вибирати результат серед інших, можливих у схожих операціях.
Дані
задач не є для учня незвичними.
Він
впевнений у безпомилковості своїх дій (задачі без аналізу). В таких випадках
учень перестає думати, мислити, цікавитися навчальним процесом. переживаннях.
РОЗДІЛ 4
Методичні прийоми на уроках математики як
засіб активізації пізнавальної діяльності учнів
Своєрідним способом переробки здобутих знань є гра. Суттєвими компонентами
навчальної (дидактичної) гри або ігор, що можуть бути використаними на
будь-якому уроці, є: збір потрібної інформації. Гра є одним із найефективніших методів навчання,
що максимально активізує
інтелектуально-практичні та творчі можливості індивіда. Стимуляція творчих потенцій дитини, пошуки
«потаємного», оптимізують інтелектуальні,
практичні й фізичні здібності, виховують риси творчої особистості, відкривають в собі нове. А отже, є
могутнім стимулятором до
самовдосконалення. Будь-яке вдосконалення можливе лише за умов сформованості сучасних й ефективних загально
навчальних умінь і навичок та
психологічних механізмів, серед яких: орієнтація у сенсі діяльності й
співвідношень частин до цілого, уміння узагальнювати й конкретизувати,
уявляти й ідентифікувати тощо. Водночас
питання використання гри в навчальному процесі залишається відкритим. Більш
системно дослідженими є дидактичні ігри. Але вони далеко не повністю вичерпують
можливості використання ігрового потенціалу в сучасному навчально-виховному
процесі в дошкільному закладі,
початковій і особливо в середній школі та старшій школі. Поза увагою фахівців залишається неоране
поле різновидів навчально-виховних ігор, питання розробки комплексів ігор за віковими
потребами й запитами закладів освіти.
Одним
зі способів підвищення інтересу до математики є нетрадиційна постановка завдань на уроці. Цікавою для
учнів є робота з математичними тренажерами. Математичний тренажер.
Робота з тренажером є одним з видів диференційованої самостійної роботи, носить
характер гри, за рахунок чого підвищує мотивацію та робить самостійну роботу
більш продуктивною, дає можливість використовувати одну й ту саму картку
декілька разів. Учням під час вивчення теми можна запропонувати роботу з
тренажером, виготовленим в формі лінійки. Вчитель, залежно від запланованого
часу для проведення самостійної роботи, може задавати різну кількість завдань,
які потрібно виконати. Лінійку можна використати багато разів, змінюючи номери
завдань та варіант. Перевірити такі завдання легко, якщо заздалегідь
приготувати лінійку з відповідями. Роботу з перевірки цих завдань можна
запропонувати учням, які добре засвоїли тему.
Листи контролю. Одним із методів є організація самостійної
роботи, у процесі якої учень краще засвоює матеріал, навчається переборювати
труднощі, формує навички планування та організації роботи, а вчитель має
можливість краще вивчити самого учня, його здібності. Головне ж – учні
навчаються самостійно працювати, здобувати знання.
Технологія контролю навчальних
досягнень учнів за порядковим номером. В збірнику Цуренка С.П. «Дидактичні матеріали з математики»
описано технологію нових підходів до контролю навчальних досягнень учнів з
математики. До листа контролю входять питання усного тематичного заліку та
домашня контрольна робота. Листи контролю учні отримують на першому уроці
вивчення теми, а приносять в день проведення усного тематичного заліку. На цей
час має бути виконана й домашня контрольна робота. На уроках учитель викладає
матеріал за питаннями, які пропонуються учням на залік. Деякі питання учні
вивчають та конспектують самостійно. Будь – який вид самостійної роботи, який
учитель дає учням, має бути обов'язково перевіреним. Домашні контрольні роботи
складені так, що кожен учень має свій варіант завдання, завдяки параметру N, який уведено в умову задач. Працюючи над
листами контролю, учні практично готуються до написання тематичного оцінювання,
навчаються раціонально організовувати самостійну роботу, добре розбиратися в
кожній деталі матеріалу.
Використання групової роботи на
різних уроках:
на уроках
узагальнення та систематизації групи одержують завдання узагальнюючого
характеру, що потрібує використання всього напрацьованого матеріалу,
продумуються декілька варіантів розв'язування завдання, проводиться глибокий
аналіз задачі;
на уроках
формування умінь та навичок групам даються майже однакові завдання, які
обговорюються та розв'язуються; парна робота проходить таким чином:
„спеціалісти” готуються спочатку в групах, а потім у другій частині спареного
уроку в парах, навчаючи один одного, учні залучаються до роботи в групах з
урахуванням їхніх ролей: координатор, консультант, керівник; генератор ідей;
захисник розв'язування проблеми тощо.
розвивати
творчі компетентності учнів можна на уроках – лекціях (блочне навчання), на уроках - розв'язування ключових завдань (розпізнавання і розв'язування ключових
завдань); на уроках – консультаціях (відповіді
учителя на запитання учнів), залікових уроках (індивідуальна робота). Організація індивідуальної роботи:
визначення ключових задач, тренування в розпізнаванні, розв'язуванні і
складанні найрізноманітніших вправ на основі ключових, перехід до
нестандартних; на уроках узагальнення та систематизації знань(форма змагання)
Прийоми
ігор.
Гра є своєрідним способом переробки здобутих знань (Д. Ельконін). Суттєвими компонентами
навчальної (дидактичної) гри або ігор, що можуть бути використаними на
будь-якому уроці, є: збір потрібної інформації. Гра є одним із найефективніших методів навчання,
що максимально активізує
інтелектуально-практичні та творчі можливості індивіда. Стимуляція творчих потенцій дитини, пошуки «потаємного»,
оптимізують інтелектуальні, практичні
й фізичні здібності, виховують риси творчої особистості, відкривають в собі нове. А отже, є могутнім стимулятором до самовдосконалення. Будь-яке вдосконалення
можливе лише за умов сформованості
сучасних й ефективних загально навчальних умінь і навичок та психологічних механізмів, серед яких: орієнтація у сенсі
діяльності й співвідношень частин до цілого, уміння узагальнювати й конкретизувати,
уявляти й ідентифікувати тощо.
Водночас питання використання гри в навчальному процесі залишається відкритим.
Більш системно дослідженими є дидактичні ігри. Але вони далеко не повністю
вичерпують можливості використання ігрового потенціалу в сучасному
навчально-виховному процесі в дошкільному закладі, початковій і особливо в середній школі
та старшій школі.
Поза увагою фахівців залишається неоране поле різновидів навчально-виховних
ігор, питання розробки комплексів ігор за віковими потребами й запитами закладів освіти. В
основі ігрової діяльності лежать як і традиційні (вікторина, математичний
калейдоскоп, урок-подорож, урок-диспут), так і нові форми роботи.
Методика проведення гри, її суть і правила може
справити на учня надзвичайно високе враження, можливо навіть для деяких
школярів, яких раніше математика зовсім не цікавила як предмет, цікава
математична гра може стати точкою відліку у виникненні жвавого інтересу до
математики. Ігрові ситуації настільки активізують діяльність учнів на уроці, що
роблять сприйняття предмету більш активним, емоціональним, творчим. Тому використання
гри на уроках математики дає найбільший
ефект в тих класах, де більшості учням властива нестійка увага, низький інтерес до предмета, для яких математика
здається „сухою” наукою. Створення ігрових ситуацій на уроках математики
вносить оригінальне і емоціональне
забарвлення в навчальний процес, знімає втому, розвиває увагу, кмітливість, почуття спортивного духу
і настрою, взаємодопомогу. Систематичне
використання ігор на різних етапах навчання різного по характеру
математичного матеріалу є надзвичайно
ефективним засобом активізації
навчальної діяльності школярів,
позитивно впливає на підвищення якості знань, умінь та навиків, на розвиток
розумової діяльності. Тому гра
заслуговує на таке ж місце, як і основні традиційні форми роботи на уроці.
Гра „Естафета”. Клас ділиться на команди(можна по рядах).
Від кожної команди виділяється один
представник-арбітр. Він стежить за роботою учнів іншої команди. Викликаються
перші учні кожної команди. Їм вручаються „естафетні палички” - картки із
завданнями. Учень розв’язує вправу, передає естафету іншому і сідає на місце.
Арбітр стежить за вірністю розв’язання вправ. У випадку помилки повертає учня
для повторного розв’язання. Учні
записують всі вправи своєї команди. Виграє команда, яка першою і з найменшою кількістю помилок
виконала всі завдання. Підводиться підсумок гри і визначається
команда—переможець.
Гра „Ромашка”. Учитель вивішує таблицю або відкриває раніше
закриту частину дошки. Для кожного з чисел, записаних на пелюстках, додати
число, записане в центральному крузі. Від кожного з чисел, записаних на
пелюстках, відняти число, записане
на листку. Учитель послідовно показує на
пелюстку, учні обчислюють усно і піднімають руки. Вчитель викликає учня і
оцінює відповідь.
Математичний волейбол. Клас ділиться на дві приблизно рівні по силі
команди. Обирається суддя, який стежить за часом і, можливо, його помічник,
який стежить за рахунком та записує рахунок на дошці. Починає перша команда.
Подача – це запитання з теоретичного матеріалу або вправа на усне обчислення.
Вона адресується конкретному гравцеві другої команди. Протягом встановленого
часу цей гравець повинен або «перепасувати» запитання іншому гравцеві цієї
команди, назвавши його прізвище («перетасовка»
дозволяється лише один раз), або відбити, відповівши на запитання, після
чого посилає аналогічне завдання гравцеві іншої команди. Якщо відповідь невірна
або не своєчасна, то команді забито м’яч. Якщо запитання повторене чи не з
теми, або невірно сформульоване, відбувається втрата подачі. Подача переходить
до команди суперників. Гра продовжується до вказаної кількості голів або
обумовлений час, після чого визначається команда-переможець, і оцінюються кращі
гравці.
Гра «Десант». Учитель прикріплює на магнітній дошці фігурки
десантників і робить потрібні записи. При відсутності магнітної дошки може бути
використаний кодоскоп, переносна дошка чи закрита частина дошки, де заздалегідь
зроблено відповідні малюнки і записи. Вчитель інформує. Що «десантники»
одержали завдання – приземлитись в лісі. Кожен повинен приземлитися точно
зазначеному місці ( двоє можуть мати одне місце призначення). Шлях руху
зашифровано вправою. Здогадайтесь, куди повинен приземлитись кожен десантник і
вкажіть йому шлях, провівши стрілку від вправи до відповіді. Учні в зошитах
розв’язують вправи. Учитель по черзі викликає учнів до дошки, ті послідовно
вказують шлях кожного десантника. Решта учнів перевіряє роботу і допомагають
при потребі.
Гра «Дійти до прапорця». На дошці малюнок. Учні з двох команд
виходять і виконують обчислення, починаючи з нижнього прикладу. Відповідь
записують над приладом. Перемагає та команда, яка першою розв’яже верхній
приклад (дійде до прапорця).
Гра „Хто швидше? Команди одержують по чистому аркушеві. На
ньому послідовно розв’язують завдання, вправи. Розв’язавши завдання, учень
передає аркуш паперу наступному і працює в зошиті. Команда, яка перша і без
помилок виконала завдання на аркуші, одержує 20 балів мінус число учнів, що не
закінчили розв’язування вправи в зошиті. Інші команди одержують кількість балів,
рівну потроєному числу на аркуші завдань мінус число учнів, що не закінчили
виконання вправи в зошиті.
Гра «Математична рибалка». На паперових силуетах рибок написано по дві
вправи.(на кожній рибці вправи позначені однією буквою). Рибки опускаються в
„ставок” (ящик). Голова кожної рибки заколота металевою скріпкою. На кінці
вудочки шматок магніту. Викликаний учень вудочкою виловлює рибу і він на дошці,
а решта в зошитах розв’язують відповідні вправи.
Гра „ Штурман”. Клас ділиться на три команди. На дошці зліва
три малюнки кораблів, справа – три пронумеровані пристані, в довільному порядку
вправи. На кожному кораблі написане деяке число. Учні кожної команди знаходять
вправу, що починається цим числом, і до неї викликаний учень – штурман –
проводить стрілку – „прокладає курс корабля”. Учні команди розв’язують цю
вправу. Відповідь є першою компонентною нової вправи, до якої „прокладається
курс корабля”. Коли відповідь вправи є числом, що написане на одній із
пристаней, стрілку проводять до цієї пристані – „корабель швартується”. Виграє
та команда, яка першою „пришвартує” свій корабель.
Висновки
У своїй роботі я виконала поставлені
завдання, а саме розглянула проблему активізації пізнавальної діяльності учнів
загальноосвітньої школи на уроках математики, дослідила які методи активного
навчання необхідно застосовувати викладачеві в своїй діяльності.
На мій погляд, характерною рисою
вдосконалення форм навчання поки що є прагнення вчителів до застосування різних
видів уроків у системі вивчення певного розділу чи теми. До того ж найбільш
досвідчені вчителі мають більші можливості, таким чином, вони складають свій
методичний почерк, що дозволяє їм максимально розкрити сильні боки своєї
майстерності і завдяки розмаїттям форм активізувати пізнавальну діяльність учнів.
Отже, правильний вибір місця й часу застосування того чи іншого методу активного навчання дозволяє
досягти потрібного ефекту, чого, зрозуміло, не можна
отримати під час використання простих методів навчання.
Література:
1.
Богоявленская В.І. Інтелектуальна активність як проблема
творчості. М., 1978.
2.
Балдіна
Л.М, м. Донецьк.„ Розвиток здібностей
дитини на уроках математики” - Мат. В
шк. України” № 76
3.
Макаренко
Г. Д. „Деякі цікаві форми активного
навчання на уроках математики” - Мат. В
шк. України” № 32(188),2007
4.
Посталовський
І.З., Алешкіна Т.А. „Автоматизация навыка алгебраических преобразований. Тренажери
и таблицы”. - Одесса,
2000. Синько Л.С.
6.
Фуко М. Слова і речі. М., 1976.
7.
Фуко М. Археология знання. М., 1994.
8.
Цуренко
С.П. Дидактичні матеріали з математики - Тернопіль: Астон, 2002.
9.
9 Інтернет для вчителя, фізико
математичні предмети - http://www.library.kherson.ua/teach/teachers_net.htm
Комментариев нет:
Отправить комментарий